Там, де проростає доля…

Життєвий шлях кожної людини — це дивовижне сплетіння доріг, але найперша й найважливіша з них завжди веде до школи. Вона не просто стоїть на початку нашої долі, а ніжно й невід’ємно вплітається в кожен  крок, стаючи надійною опорою на все життя.

Відлуння шкільних років –  світло в душі, яке ніколи  не згасає. Це пам’ять про час, коли світ був безмежним, а серце — відкритим для добра. Наша школа та її шлях — це  історія про те, як  із маленької іскри натхнення  розквітає велике життя людини.

Саме історія навчального закладу —  не просто хронологія дат, це доля тисяч людей, чиє становлення відбувалося в стінах тепер уже ліцею №12 імені Івана Франка Івано-Франківської міської ради.

Історія школи розпочалася в  далекому 1956 році. Тоді на вулиці Станіславських дивізій (нині — Національної Гвардії) постала чотириповерхова будівля, яка за первинним планом передбачала подвійне призначення: школа в мирний час і госпіталь у разі потреби. Проте доля розпорядилася інакше: тут назавжди запанувала наука.

Офіційним днем народження закладу стало 7 квітня 1956 року, коли було прийнято рішення про присвоєння новозбудованій школі імені великого Каменяра — Івана Франка. Уже 28 грудня 1956 року було затверджено  акт прийняття приміщення на 880 місць. Основу колективу склали вихованці та вчителі восьмирічної школи № 8, а більша частина учнівського колективу – діти із сімей військовослужбовців.

У лютому 2020 року, у звʼязку з реформою освіти, було змінено назву школи на  Ліцей №12 імені Івана Франка Івано-Франківської міської ради.

Ті, хто творив майбутнє…

Історія нашого закладу — це не просто зміна дат, а естафета мудрості, яку передавали з рук у руки керівники ліцею. Кожен із них був не просто адміністратором, а й архітектором шкільного духу та традицій, додаючи власну унікальну сторінку до  літопису ліцею.

Першим цей шлях розпочав Федь Михайло Михайлович (1956). Йому випала відповідальна місія — очолити колектив ще на етапі створення закладу. Головним здобутком Михайла Михайловича стало формування єдиної шкільної спільноти, де панували взаєморозуміння та спільна мета. Із великою відповідальністю він ставився до перших кроків кожного першокласника, розуміючи, що саме від першого дня в школі часто залежить  доля дитини. Його виваженість у прийнятті рішень і щира увага до потреб кожного члена колективу дозволили закладу успішно розпочати свою діяльність та сформувати перші педагогічні традиції.

Наступною естафету прийняла Кареїна Євгенія Антонівна (1956–1957), призначена на посаду в жовтні 1956 року. Їй випала складна організаційна робота протягом першого навчального року. Вона не лише налагодила побут у новій будівлі, а й створила атмосферу материнської опіки. Євгенія Антонівна вважала, що школа повинна бути осередком всебічного виховання, де кожна дитина відчуває пильну увагу та турботу, і тому всі її дії в організації навчально-виховного процесу були продиктовані цим переконанням.

Коли фундамент було закладено, школу очолив Яцина Дмитро Петрович (1957–1962). Один із перших керівників, справжній інтелігент, який вільно володів німецькою та польською мовами, він запровадив у закладі високі стандарти академічної культури. Дмитро Петрович виховував дітей власним прикладом шляхетності, вважаючи, що відповідальність за майбутнє дитини починається з плекання її внутрішньої честі та гідності.

Педагогічні традиції продовжив розвивати Горунович Костянтин Васильович (1962–1963). Досвідчений педагог із вчительської династії, він очолив школу в період її активного становлення. Головним завданням Костянтина Васильовича було забезпечення стабільності та наступності в роботі навчального закладу. Він приділяв особливу увагу методичній підготовці вчителів і вважав, що висока якість освіти залежить від педагогічної майстерності кожного наставника.

Новий етап розвитку школи розпочався з приходом Березюка Якова Миколайовича (1963–1972). Учитель математики за фахом, він спрямував свої зусилля на зміцнення навчальної та матеріальної бази закладу. За час його керівництва були створені належні умови для всебічного розвитку учнів та організації навчально-виховного процесу. Яків Миколайович бачив у математиці не лише науку про числа, а й важливий засіб формування логічного мислення, яке допоможе дітям успішно долати життєві труднощі та орієнтуватися у майбутньому.

На зміну математичній логіці прийшов час глибокого педагогічного гуманізму під керівництвом Мякоти Тараса Михайловича (1973–1987). Він керував закладом чотирнадцять років, і цей період став для школи справжнім часом стабільного розвитку та зміцнення її авторитету.

Мало хто знає, що мати Тараса Михайловича була ученицею видатного Антона Макаренка, а дядько працював разом із педагогом у Крюкові. Ці корені і формували його педагогічну філософію, що поєднувала глибокий гуманізм із практичною педагогікою.

Наприкінці 80-х керівництво прийняла Грицкевич Людмила Павлівна (1987–1990). Вона почала працювати в школі №12 ще з 1981 року як досвідчений педагог-історик. Загалом присвятила закладу двадцять років життя. Хоча Людмила Павлівна очолювала колектив три роки,  її безмежна любов до дітей та віра в талант кожного допомогли багатьом учням знайти свій шлях. Вона була моральним орієнтиром, навчаючи дітей не лише історії за підручниками, а й передусім людяності. У пам’яті випускників залишилася як директорка, що вміла почути й допомогти кожному.

Найдовшим та надзвичайно яскравим періодом в історії стало керівництво Холоденко Любові Кирилівни (1990–2017). Як людина виняткової відповідальності, вона  жила школою всі 27 років. Любов Кирилівна переймалася долею кожного вчителя та учня. Завдяки її невичерпній енергії заклад не просто вистояв у складні часи змін, а й активно модернізувався: оновлювалася матеріально-технічна база, упроваджувалися нові навчальні програми. Вона завжди дивилася вперед, прагнучи виховати не просто учнів, а гідних громадян. Відданість справі та материнська турбота про колектив і дітей зробили її символом стабільності та незламності.

З 2018-2025 р. ліцей очолював  Череп Андрій Дмитрович, випускник філософського факультету ПНУ ім. В. Стефаника, доктор філософії. З початком повномасштабного вторгнення, Андрій Дмитрович із лютого 2022 до 2024 рік був мобілізований до лав Збройних сил України.

З жовтня 2025 року ліцей очолила Савка Олександра Зіновіївна. У своїй роботі вона поєднує збереження кращих традицій із упровадженням сучасних освітніх підходів. Серед пріоритетів — зміцнення матеріальної бази та створення умов для розвитку кожного учня. Ліцей утверджується як сучасний, безпечний і комфортний простір для навчання й роботи.

Учні ліцею упродовж багатьох років досягають помітних результатів.

Невід’ємною частиною нашої слави є випускник Олег  Апостол —  генерал-майор (2026) та Герой України (2024). Його бойовий шлях, відзначений орденами Богдана Хмельницького та «Золотою Зіркою», пролягав через найгарячіші точки: від визволення Миколаївщини до наступальних дій на Курщині. Його мужність та професіоналізм у нищенні ворожої техніки стали прикладом для майбутніх захисників.

Інтелектуальні здобутки ліцею щороку поповнюються іменами талановитих вихованців. У 2019 році «Учнем року» серед випускників міста стала Діана Депутат, неодноразовий переможець ІV етапу Всеукраїнської олімпіади з правознавства, стипендіат Президента України та  Людина року – 2017 в номінації «Молодь Івано-Франківська».

У 2025 році це почесне звання виборов Олександр Малінін, який із 2021 року здобув перемоги у 37 предметних олімпіадах з біології, хімії, історії, математики, географії, української мови, а також у Міжнародному конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика.

Завдяки профільному навчанню, запровадженому в 1999 році,  в  ІV (заключному) етапі Всеукраїнської олімпіади з правознавства призерами стали учні: Олена Хохрякова, яка за успіхи в навчанні стала стипендіатом Президента України, Тетяна Бурда, Віталій Катерноза, Володимир Медвідь, Катерина Міськів. Гідно заявили про себе також на ІV  етапі Всеукраїнських олімпіад  Христина Гасіна (історія), Олександр Малінін  (історія, українська мова та література);  Софія Торянік , яка на ХІІІ Всеукраїнському турнірі з біології (м. Вінниця) у складі команди виборола почесне ІІІ місце, та Анастасія Злотник, чия результативна участь у ХІІ Всеукраїнському турнірі з біології (м. Житомир) принесла  ліцею ІІІ місце на всеукраїнському  рівні.

Мистецька сторінка ліцею відзначилася низкою  перемог. Особливий успіх  продемонстрували Анна Титова, Соломія Перепелиця, здобувши гран-прі в номінації “Відлуння осені”. Скарбничку досягнень також поповнили талановиті вихованці, які вибороли перші місця у своїх категоріях: Надія Перхулин, Вероніка Лящовська, Софія Попроцька, Максим Жовнір-Тульчинський.

Спортивні вершини підкорює Марія Анійчин — бронзова призерка чемпіонату світу, яка представила Україну на Зимовій юнацькій олімпіаді-2024. Вона здобула першу в історії медаль із слоупстайлу на юніорському Чемпіонаті світу в Лівіньйо, стала першою на Кубку Європи FIS та виборола срібні нагороди на зимовій Універсіаді-2025 в Іспанії, а згодом в Нідерландах.  Переможцями Чемпіонату світу з хореографії (Іспанія) в 2025 році стали Анастасія Мастикаш, Діана Степак, Єва Федорців. Скарбницю досягнень впевнено поповнили майстри єдиноборств та водного спорту. Андрій Костюк у 2025 році виборов першість на Чемпіонаті України з кікбоксингу та здобув почесне III місце на Кубку Європи в Хорватії. Гордістю ліцею також є Ольга Крикун — багаторазова чемпіонка України з веслування.

Окремою сторінкою нашої історії є плеяда стипендіатів Івано-Франківської міської ради різних років: Оксана Боднар та Аліна Насадик  (2010р.),  Іванна Озарків та Степан Пенкалюк (2017р.), Марія Анійчин та Христина Гасіна (2018р.), Євген Волошинович (2019р.), Володимир Чеверда (2020р.), Василина Макар (2024р.), Мар’яна Яцущак  (2025р.). У 2023 році Олександр Малінін був удостоєний стипендій голови Івано-Франківської міської ради та голови Івано-Франківської обласної ради.

Фундаментом цих досягнень є щоденна праця педагогів, серед яких лауреати та переможці конкурсу «Учитель року»: Торянік Т.Ю., Белей О.Р., Брижак І.Ю., Рибак О.В., Болюк О.О., Дем’янів І.В., Саміло В.Б. , Мрічко В.І., Хім’як В.В.

Пам’ять, що гартує дух: наші Ангели-охоронці

Шлях кожного випускника є частиною нашої спільної історії, проте особливий біль і гордість викликають ті, хто віддав життя за мирне небо над рідним ліцеєм. Їхні долі стали продовженням історії мужності, яку плекали в цих стінах протягом десятиліть.

Трагічні сторінки нашої історії почали писатися ще в минулому столітті, коли вихованці закладу виконували військовий обов’язок в Афганістані. Пам’ятаємо Костянтина Грузіна (1957 – 1985), який загинув у грудні 1985 року. Його трагічний життєвий шлях  розділив й Ігор  Мельничук (1964 – 1987), чиє життя обірвалося в 1987 році.

У XXI столітті новий етап боротьби за незалежність України розпочався під час Революції Гідності та російської агресії на Донбасі. Серед героїв сучасності — майор Юрій Баран (1968–2014), який загинув на Донеччині як офіцер-доброволець, та Дмитро Ломей (1982–2015), учасник Революції Гідності, який загинув у бою в селищі Піски під позивним «Лом». Цей ланцюг незламності продовжив і старший матрос Андрій  Барасюк (1986–2015). Будучи розвідником-телеграфістом морської піхоти, він до останнього подиху боронив Маріупольський напрямок і загинув під час артилерійського обстрілу поблизу села Сопине, за що був посмертно відзначений орденом «За мужність» III ступеня. Поруч із ними – ім’я викладача та спортсмена Андрія  Бистрова (1970–2016), кулеметника, чиє життя обірвалося в Красногорівці. Його справу продовжили захисники нового покоління: бойовий медик бригади «Едельвейс» Василь  Пасіка (1992–2022), він героїчно поліг, обороняючи підступи до Києва, та прикордонник Максим  Глєбов (1987–2023), який у квітні 2022 року добровільно став на захист Батьківщини. Проходив військову службу у військовій частині 1493 Державна прикордонна служба України. Служив солдатом у складі групи військовослужбовців від відділу прикордонної служби «Чоп» (тип С) 94 прикордонного загону. Виконував бойові завдання спільно з військовослужбовцями 3 окрема штурмова бригада Збройних Сил України в районах населених пунктів Курдюмівка, Кліщіївка та Андріївка Бахмутського району Донецької області. 14 вересня 2023 року загинув унаслідок вибухової травми, отриманої в населеному пункті Андріївка Бахмутського району Донецької області.

Ще одним героїчним іменем у літописі мужності  став Роман Веркалець (1986 – 2025). З початку повномасштабного вторгнення він добровольцем став на захист України у складі підрозділу ГУР. 17 вересня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання. За час служби неодноразово був відзначений відомчими нагородами. За значний внесок у розвиток і підтримку української військової розвідки та забезпечення національної безпеки нагороджений медалями «За сприяння воєнній розвідці України» І та ІІ ступенів, а також орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Дмитро Ледяєв (1984 – 2025). У серпні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив у 78-му окремому батальйоні територіальної оборони 102-ї окремої бригади територіальної оборони імені Дмитра Вітовського на посадах сапера та гранатометника. 5 серпня 2025 року під час виконання обов’язків військової служби, пов’язаних із захистом Батьківщини, загинув у місті Гуляйполе Пологівського району Запорізької області.

Ці імена —  не просто список, а жива частина нашого спільного літопису. Кожна з цих доль, плавно вплітаючись одна в одну,  творить нерозривний ланцюг пам’яті…

 Нові обрії…

Там, де проростає доля, не зупиняється час. Він лише відкриває нові горизонти — для тих, хто сьогодні вперше переступає шкільний поріг, і для тих, хто, озираючись, з вдячністю згадує роки навчання.

Ліцей №12 імені Івана Франка Івано-Франківської міської ради — це не просто будівля на вулиці Національної Гвардії. Це простір, де формується характер, де слово стає переконанням, а знання — силою. Тут, під духовним покровом імені Івана Франка, навчаються мислити, відповідати за свої вчинки й любити Україну не гучними словами, а щоденною працею.

Минають десятиліття, змінюються покоління, але незмінним залишається головне — віра в дитину. Бо саме в її очах народжується майбутнє. Саме в цих класах, серед уроків і перерв, перших перемог і перших помилок, проростає те зерно, яке згодом стане життєвою дорогою.

Наша історія — це не завершена книга. Це живий літопис, що твориться сьогодні. Його пишуть учителі своєю відданістю, учні — своїми мріями, а випускники — своїми звершеннями.

І поки звучить шкільний дзвоник, поки в коридорах лунає дитячий сміх, поки в серцях живе пам’ять і надія — там, у стінах рідного ліцею, знову і знову проростає доля…